Перейти до вмісту

Сергій Лось. 5 запитань — 5 відповідей

Минуло рівно 12 років з моменту заборони грального бізнесу в Україні (15 травня 2009 року). Як пережили цей період, чим займалися?

Хочу зазначити, що наша компанія ніколи не працювала в сірому чи іншому нелегальному бізнесі. До заборони грального бізнесу ми мали сестринську компанію «Невада» — одну з найбільших в Україні мереж гральних залів. Але щойно азартні ігри потрапили під заборону в нашій країні, ми припинили оперування. Всі гральні апарати були звезені до великого ангару і знаходилися там тривалий час.
Та у нас залишилася виробнича компанія — ми розробляли та виготовляли гральне обладнання. Ця компанія продовжила роботу, хоча, звісно, не в попередніх обсягах. До закриття грального бізнесу ми щомісяця робили по 700 гральних автоматів та до 50 пневматичних рулеток, у нас працювало понад 350 осіб. Штат довелося скоротити, бо основним споживачем ­все-таки була Україна.
Відтак ми переорієнтувалися на зарубіжні ринки. З 2008 р. розпочали співпрацю з потужними партнерами в Грузії. Мали порядку 1000 гральних автоматів, 3 великих зали у Тбілісі і кілька залів у невеликих містах, зокрема в Кутаїсі, Руставі. Постачали дуже багато пневматичних рулеток, а наша рулетка Mysterion була на той час рулеткою номер один в Грузії та стояла практично в кожному залі.
Ми розвивали систему онлайн-­моніторингу, постійно вдосконалювали взаємодію з гравцями, бонусні програми, кешбеки, джекпоти тощо. Сьогодні ми впевнені в своїй системі і кажемо, що вона одна з найкращих. Ми також продавали чимало рулеток в Чехію, Албанію, Румунію, по всій Європі продавали. Ще 2006 р. зацікавилися ринком Іспанії. Але враховуючи те, що в цій країні дуже складний сертифікаційний процес та суттєві вимоги до програмного забезпечення, нормально працювати там, постачати нашу продукцію розпочали десь у 2008–2009 рр. Були сертифіковані практично в усіх кантонах за винятком двох-трьох, які зовсім маленькі і працювати в них не було сенсу в плані прибутковості.
Пару років тому налагодили виробництво в Іспанії нашого нового продукту — Galaxion-­рулетки, і до пандемії коронавірусу встигли виготовити приблизно 10 таких. На жаль, потому все припинилося. З 2010 р. почали освоювати Латинську Америку. Відкрили два офіси — в Перу та в Колумбії. Пройшли сертифікацію в Перу та Панамі, відтак наші рулетки поширилися й у інших країнах регіону, зокрема в Болівії, Гватемалі.
Намірилися навіть спробувати сили в США. Але прорахували бюджет, оцінили ризики і зрозуміли, що це нереальний для нас ринок — це дуже дорого і чужих туди не пускають. Робили проект у Великобританії, два роки наші рулетки стояли в центрі Лондона. Але розвинути проект не вдалося через складне англійське законодавство. Ми працювали в Ірландії, провели сертифікацію в Білорусі, там досі працюють 15–20 наших рулеток, ми здійснюємо їхнє пост-гарантійне обслуговування. А ще наша компанія побудувала в Одесі сучасний медичний дім, ми почали виготовляти різноманітні медичні меблі. Завдяки цьому наше виробництво було забезпечене роботою.

Як ви вважаєте, з прийняттям минулорічного закону про легалізацію грального бізнесу в Україні ситуація піде на краще, чи задоволені законом в цілому?

Ми дуже задоволені тим, що є закон. Коли дехто його критикує, я пропоную порівняти цей закон із зарубіжними аналогами. Я проходив сертифікацію у багатьох країнах і володію ситуацією. Поряд з відповідним іспанським законом наш — просто «золотий». Те саме і поряд з британським. Наш закон узяв систему моніторингу та податкових зборів із білоруського, а ліцензійну систему — з грузинського. Так, він наразі недосконалий, до нього треба вносити зміни, щоб запустити нормальну роботу бізнесу. Хотілося б рішучіших дій у цьому плані.

Чи слідкували за гральним бізнесом в інших країнах, як галуз розвивалася?

Чесно кажучи, ми до останнього не вірили, що у нас буде такий закон. Я перечитував профільні закони у кожній країні, де ми оперували. Вони різні, нема єдиного міжнародного закону, який би працював повсюдно. Є якісь загальноприйняті норми, але навіть у двох сусідніх країнах вони можуть трактуватися по-різному. Тому закордонний досвід можна запозичувати, якщо він буде прийнятним для українських реалій.

Як Ви вважаєте — галуз відроджується чи заново народжується?

Сказав би, що він перероджується. Бо ми всі розуміємо, що впродовж 12 років заборони гральний бізнес ­все-таки існував. Він пішов у сірі схеми, в різні лотереї, яких було безліч, але податки не сплачував. Сьогодні він переформовується, і з цього можна радіти. Є багато компаній, які готові грати чесно, для яких репутація важливіша за сумнівні доходи. І вони тепер можуть нормально працювати. Країна отримає належні бюджетні надходження, а гравці — гарантований захист. Якщо в Іспанії гравець чимось незадоволений, наприклад, каже, що автомат невірно порахував виграш, він цілком захищений. І це проблеми казино — приходить перевірка, яка перевіряє автомати, їхнє програмне забезпечення. Ось для цього потрібна легалізація.
Зараз бурхливо розвиваються онлайн-­казино. Можна задати відповідний пошук в Інтернеті і з’являються посилання на російські, мальтійські та інші сайти. Українські гравці тут не захищені. Гроші також ідуть зарубіжним операторам, гроші ідуть із країни. Це теж проблема. Тому ситуацію справді треба змінювати.

Чи отримали вже ліцензію на продовження діяльності?

До Податкового кодексу досі не внесені необхідні поправки, а працювати за чинною податковою базою нереально. Наразі незрозумілими залишаються правила сертифікації гральних автоматів, ми не визначилися, чи працюватимемо в оперуванні, бо просто не можемо порахувати бюджет. Тому, як і багато інших компаній, перебуваємо в стані очікування. Бізнес не купує ліцензії, бо не може зрозуміти, як чесно працювати. Щойно все це владнається, ліцензії одразу почнуть продаватися.
Водночас ми пропонуємо на український ринок нашу онлайн-­систему, вважаємо, що вона добре тут продаватиметься, тож нам потрібна ліцензія В2В. Таку ліцензію ми точно купуватимемо. Хоча й тут виникають деякі запитання. Буквально нещодавно були ухвалені умови під В2В, і чомусь саме українські постачальники послуг у сфері онлайн-­бізнесу повинні платити за таку ліцензію, а зарубіжні — ні. Не розумію логіки, думаю, держава повинна брати гроші з іноземних компаній за право працювати та заробляти гроші на нашій території. Мені пояснили, що є вимоги закону. Але якщо це справді так, цю позицію закону треба обов’язково корегувати.