Сьогодні Україні бракує прямих іноземних інвестицій. І це стримує її економічне зростання. Таку думку під час інтерв’ю для «Геймінг індустрія» висловив директор, співзасновник Бюро інвестиційних програм Олександр БОНДАРЕНКО. І додав, що одним із найпривабливіших секторів є вітчизняний гральний бізнес.
Чому прямі іноземні інвестиції важливі для економіки України?
— Для розвитку української економіки необхідне щорічне зростання ВВП щонайменше на 5–6%. Цього зараз немає. Минулого «ковідного» року ми мали мінус 4%, цьогоріч прогнозується 3,5% і це не гарний показник. Бо по закінченні 2021 р. ми навіть не досягнемо рівня 2019 р. Для стрімкого економічного зростання нам бракує прямих іноземних інвестицій у великому обсязі.
Що означає великий обсяг? Нагадаю цифри: за 30 років Незалежності наша країна залучила, за різними оцінками, 42–45 млрд. доларів прямих іноземних інвестицій. Це дуже мало. Скажімо, та сама Польща за відповідний період заробила (це правильне слово!) 200–220 млрд. доларів таких інвестицій. Це виходить у п’ять разів більше, ніж Україна. А якщо врахувати, що наша сусідка має менше населення, то на одного поляка припадає у 6,5–7 разів більше додаткового капіталу, який зайшов у національну економіку, ніж отримано такого в Україні.
Є й інший приклад: місто-країна Сінгапур з населенням близько 6 млн. осіб залучила за 2020 р. 50 млрд. доларів у вигляді інвестицій. Це був складний рік пандемії COVID‑19, коли там багато чого на 3–4 місяці позакривалося. Тобто Сінгапур обігнав нас у сотні разів у розмірі прямих іноземних інвестицій на душу населення.
Йдеться про додаткове джерело фінансування державних і приватних проєктів. Тому що інвестиції можуть підтримувати державний сектор, наприклад, інфраструктуру — аеропорти, дороги, тунелі, хоча за статистикою 70% ідуть у приватні бізнеси, які купують заводи, модернізують старі підприємства, будують сонячні чи вітрові електростанції, біогазові станції тощо. Інвестицій потребує будь-який сектор економіки.
Без додаткових вливань економіка зростати не буде. Це наукова теорія і практика.
Які перспективи інвестування в українську гральну індустрію?
— Це цікавий інвестиційний сектор, тому що понад 10 років він був офіційно відсутній в економіці України. Свого часу професор Чан Кім написав книгу «Стратегія блакитного океану». Він казав, що блакитний океан — це коли ти входиш чи створюєш нову нішу, де немає конкуренції. Для будь-якого інвестора вкрай привабливо зайти в такі умови.
У нашій країні гральний бізнес був легалізований лише наприкінці 2020 р. Відтоді сюди зайшов лише один іноземний інвестор — британський Сторм Інтернешнл з мережею казино Шангрі Ла, тому тут є простір для інновацій, залучення новітніх технологій.
Ми так само маємо потенційних клієнтів цього виду бізнесу. За світовою статистикою, в азартні ігри зазвичай грають 5–10% населення будь-якої країни. І в цьому ми суттєво не відрізняємося від США, Нідерландів, Німеччини, Люксембургу чи Швейцарії. Тому інвесторам має бути цікаво працювати в Україні.
Ще один фактор нашої інвестиційної привабливості — це початкові витрати на вхід до цієї індустрії. У порівнянні з тією ж Німеччиною чи Швейцарією вони є нижчими. Бо обладнати класичний заклад казино у 4- та 5‑зірковому готелі в Україні все-таки дешевше, ніж у Європі, тому окупність інвестицій має бути швидшою. Якщо в Європі казино окупається за 12–14 років, в Америці — за 10–12, то в нашій країні це мало б відбутися впродовж 6–8 років.
Але. Ми маємо певне «але»: попри ту саму ємність ринку споживачів послуг грального бізнесу у 5–7% населення в Україні йдеться про значно нижчу їхню купівельну спроможність. У тій же Німеччині люди приходять у казино просто відпочити і готові витратити на це певну кількість грошей. Для українських гравців нерідко бракує необхідних доходів, це об’єктивна реальність.
Отже ніша для бізнесу є. За нашими розрахунками, в кожному українському місті-мільйоннику іноземні чи українські інвестори могли б відкрити по 3–5 чи навіть 6 нових гральних закладів. У Києві, звичайно, більший ринок, оскільки більше населення і його купівельної спроможності. Тут можна відкривати 10–15 і навіть 20 закладів казино з мультиігровими зонами. У кожне казино потрібно вже на початках інвестувати 3–5 млн. доларів. Тому потенційно загалом сюди може «підтягнутися» до 100–150 млн. доларів лише на побудову та обладнання цих гральних центрів впродовж року-двох. У містах-мільйонниках сукупно теж може бути до 20 закладів — сучасних і потужних, це теж, приблизно, 60–70 млн. доларів інвестицій. І це лише облаштування — без ліцензій, без різного роду податків тощо.
Які сектори гральної індустрії можуть найбільше зацікавити іноземних інвесторів?
— Попит на певні види ігор змінюється з часом. Колись був дуже популярним Блекджек, тепер у нього менше грають. До казино раніше ставилися як до чогось незрозумілого, а тепер його прихильників чи знавців покеру дедалі більшає. Тому інвесторів, насамперед, цікавлять казино і гральні зали, а другий тренд — це онлайн-ігри. Там різні цільові аудиторії, різні витрати, тому що одна річ — вкласти 5–7 млн. доларів у казино в центрі Києва, а інша річ — розробити онлайн-платформу, де суперсучасний комплекс коштує сотні тисяч доларів. Тут і окупність інвестицій, і бізнес-модель, і джерела доходів інші, тому що в онлайні заробляють більше на рекламі, ніж на доходах від клієнтів.
Але іноземних інвесторів цікавить системний підхід, коли можна зайти в один сегмент, наприклад, облаштувати казино, а потім у цій же будівлі зробити окремий покерний клуб, а відтак ще й ігрові автомати. Тобто їм цікава крос-функціональна побудова бізнесу, щоб можна нею було заробляти. Мені як фахівцю інвестиційної галузі було б цікаво, щоб ми стали, скажімо, центром грального бізнесу в Східній Європі і залучали «гральних» туристів з Польщі, Чехії, Білорусі, Прибалтики. Там також є центри-казино, але давайте поставимо амбітну мету бути першими, щоб до нас приїжджали і щоб українці більше заробляли на цій індустрії.
Чи відповідає українське законодавство в галузі грального бізнесу стандартним вимогам іноземних інвесторів?
— Можна сказати, що на 70–80% наше законодавство наразі нічим не відрізняється від того ж азійського, європейського чи прибалтійського. Країна встановила базові правила гри.
Але з того, що я знаю, то бізнесменів не влаштовує податок на дохід у згаданому сегменті економіки. Зараз цей бізнес оподатковується двічі чи навіть тричі. Перший раз — заплати досить великі кошти за ліцензію, але це ще більш-менш окей. Другий — заплати 10% із загального доходу, з виручки. А до того ж є 18% з прибутку. Такий підхід притаманний лише цій галузі, він стримує потенційних інвесторів.
І другий момент, який не приваблює інвесторів, це неможливість відкрито рекламуватися, законодавство це забороняє.
Можливо, такі фактори не завжди є визначальними, вони присутні і в інших країнах. Але в багатьох із них гральний бізнес уже розвинений, а в Україні — лише розгортається. Тому на деякі питання він реагує болісно.
Відкриваючи гральний бізнес в нашій країні, інвестор має оцінити ризики. Маржинальність бізнесу зменшується за рахунок податків. Інший ризик — поки що обмежений попит на послуги тощо. Але можна заробити, бо наразі тут — блакитний океан.
Сьогодні ще важко оцінити бізнес-модель, яка спрацює в геймінг-індустрії в Україні, бо минуло мало часу її діяльності. Думаю, перші висновки можна буде зробити влітку 2022 р. І сказати: ось із такими податками чи з такими обмеженнями ця бізнес-модель не спрацьовує. Якщо ми хочемо залучати інвестиції в цей сектор, то давайте робити якісь корекції.
Якщо вірно побудувати інвестиційну політику, точніше, політику залучення іноземних інвесторів, то про який річний обсяг інвестиційних коштів ми можемо говорити? Яка частка з цього припадає на гральну індустрію?
— Якщо виходити з уже згаданих цифр про прямі іноземні інвестиції у 42–45 млрд. доларів за 30 років, то в середньому на рік Україна залучала 1,5 млрд. доларів. Якщо йшлося не про кризовий рік, то показники могли бути більшими — 2–3 млрд. доларів. Водночас національна економіка потребує значно більших вливань. І якщо все правильно налаштувати, зробити стабільний законодавчий та економічний клімат для інвесторів, то ми зможемо вийти на щорічні 7–8 млрд. доларів. Це більш-менш оптимальний для нас розмір, щоб пересічні українці відчули його переваги: відкриватиметься більше бізнесів, різноманітних приватних компаній, з’явиться більше робочих місць і зростуть заробітні плати.
Головне, щоб це були реальні інвестиції іноземних компаній та інвестфондів, а не реінвестиції українців в українські компанії. Бо зараз десь половина цифр, які Мінекономіки публікує, — це реінвестиції українських компаній зі своїх офшорів. А нам потрібно 7–8 млрд. доларів реальних прямих іноземних інвестицій на рік.
Щодо гральної індустрії. Якщо треба побудувати заклади та закупити обладнання, яке здебільшого все іноземне, то це може бути десь 400–500 млн. доларів щорічно в перші 3–4 роки, коли будується інфраструктура. Але можуть бути значно більші інвестиції. Мій улюблений приклад: у Сінгапурі є комплекси казино з шопінг-молами, готелями, ресторанами, барами. Один такий курортний центр може «важити» 500–600 млн. доларів. А у Сінгапурі таких, мабуть, 10–12. Якщо по Україні побудувати стільки ж закладів, то це — 5 млрд. доларів. Навіть якщо їх зводитимуть впродовж п’яти років, йтиметься про щорічний 1 млрд. додаткових інвестицій в курортно-розважальну сферу економіки України. Це будуть супер інвестиції. І в цих закладах працюватимуть українці, наші клінінгові компанії, кейтерингові, використовуватиметься українська продукція, зокрема харчування. Це все дуже вигідно.
Ваша експертна думка: які практичні кроки вже зараз необхідно зробити Україні для залучення прямих іноземних інвестицій?
— Це має бути комплексна програма для всіх органів виконавчої влади. Кабінет Міністрів повинен не лише її розробити, але й повсякчас контролювати її виконання, щоб інвестори приходили в Україну і вкладали сюди свої гроші.
Найважливіше — це надати економічну безпеку інвестору, щоб він почувався захищеним і знав, що той курорт, який він побудував за 500 млн. доларів, ніхто в нього не забере. І що жодні зміни законодавства чи зміни в лідерстві політичних сил не вплинуть на його бізнес-модель. Політична та економічна стабільність і безпечність — оце потрібно інвестору, решту він зробить сам. Захист власності в суді і в законодавчому полі. Тобто незаангажованість судової системи. Бізнес в усьому світі може стикатися з нечесною конкуренцією, і в Польщі, і в Штатах є шахраї. Але якщо вони зазіхають на твій бізнес, ти маєш бути переконаним, що правила захисту власності діють беззаперечно.
Як поява іноземних інвесторів в Україні позначиться на роботі вітчизняних операторів гральної індустрії? Чи здатні вони на рівні конкурувати з ними?
— Давайте зробимо аналогії та подивимося на ринок АЗС. В Україні працює іноземний оператор Shell — це королівська нідерландська паливна компанія. У них більше грошей, ніж у вітчизняних операторів. Але чи вони якось суттєво поламали наш ринок? Ні. Є SOCAR, найбагатша азербайджанська компанія, зараз вона міжнародна, тому що працюють в ЄС, Швейцарії тощо. Чи вона зруйнувала ринок вітчизняних операторів АЗС? Ні. Я багато українських власників АЗС знаю, вони конкурують із SOCAR, із Shell, з іншими міжнародними операторами, це нормально. Вони почуваються комфортно і кажуть мені в приватних бесідах, що було б не так цікаво працювати лише з українськими. І ризиків було б більше, якби тут не було міжнародних гравців.
Якщо ми повністю закриваємося від міжнародних конкурентів, це погано, бо є ризики внутрішньої неринкової поведінки українських операторів чи то АЗС, чи казино — не важливо, який сектор ми дивимося. Тому що українцям легше буде домовитися про певний вид лобізму чи якогось неринкового регулювання. А коли є міжнародні гравці, все — ринок більш транспарентний.
Чи посприяють правки, які нещодавно внесені до профільного закону, активнішому залученню прямих іноземних інвестицій, чи це потрібно розглядати масштабніше, в контексті загальнодержавної інвестиційної політики?
— Я вважаю, що більше потрібно дивитися на загальну економічну політику і на правила гри для всіх інвесторів України. Зараз до закону внесли правки, думаю, що за рік ще якісь правки зроблять, а потім ще нові. Це нормально. Законодавство не має бути залізним, якщо йдеться про інноваційну індустрію і про зміни, які поліпшують умови регулювання. Регулювання як сервісна складова держави повинно постійно вдосконалюватися, спрощуватися, включати менше адміністративних правил тощо.
І важливо, щоб інвестори відчули, що наше законодавство розвивається для того, щоб їм було комфортніше працювати в Україні. Тоді вони неодмінно зазначать: усе добре, тут на нас справді чекають.